В День святого Валентина один з визнаних топ-тренерів залишився без символічного подарунка. Томас Тухель та його “Баварія” за останній тиждень спочатку зазнали поразки від блискучого “Баєра” під керівництвом Хабі Алонсо в потенційному матчі за чемпіонство, а потім в Римі їх чекав далеко не привітний прийом від “Лаціо”, де команда Мауріціо Саррі в класичному тухелевському стилі “засушила” гру та покарала суперника за помилку у швидкому відриві.
І ось так миттєво всі різко забули про 6-й найкращий старт “Баварії” в історії Бундесліги, про найрезультативнішу атаку в топ-5 чемпіонатах, про Харрі Кейна, який у перший же свій рік вирішив переписати всі рекорди Роберта Левандовського, і найкращий сезон Лероя Сане у футболці “рекордмайстра”. Тому що під питанням тепер не лише німецький трон, а й плей-офф Ліги Чемпіонів, заради глибоких заходів у якій Тухеля і звали до Мюнхена.
Щоб краще зрозуміти природу останніх провалів “Баварії”, німецькій делегації не завадило б дорогою з Риму до Мюнхена заглянути у флорентійський музей “Уффіці”. Підійти до роботи Сандро Боттічеллі “Весна” та уважно придивитися до верхньої частини картини. Там над Венерою парить у небі Амур зі своїм незмінним луком, зарядженим любовною стрілою. І головна для нас деталь – пов’язка на його очах. Стрілець навіть не цілиться, він сліпий. Любов сліпа. Як було осліплено рейтингами Тухеля керівництво “Баварії” під час вибору свого головнокомандувача минулої весни.
У великих мюнхенських кабінетах так боялися пропустити наступного великого німецького тренера після Клоппа і черговий чемпіонський титул, що у вирішальний момент сезону зважилися на тренерське рокірування. Звільнення Нагельсманна було одним із найбільш сумнівних тренерських відставок у Європі за останні роки. Окрім найкращого молодого тренера країни клуб втратив купу грошей (не забуваємо також за скільки Юліана викуповували у “РБ Лейпцигу”). І за іронією долі ледь не втратив на додачу й титул Бундесліги.
В ідеалі Тухель мав повторити той самий трюк, що він свого часу здійснив у “Челсі”: прийшов посеред сезону, швидко поставив гру і здійснив сенсаційний загарбницький рейд у Лізі Чемпіонів. Але чекати повторення дива було дуже наївно. Насправді ж клуб очікувано відлетів від “Манчестер Сіті” в ЛЧ, вилетів з Кубка і в період турбулентності так напомилявся в чемпіонаті, що чемпіонська гонка більше була схожою на черепашачі перегони, які скоріше програв конкурент, ніж виграла сама “Баварія”.
Іронічно, що 14-го лютого Тухель навіть не був єдиним тренером у ЛЧ, якого купідони-менеджери з перев’язаними очима законтрактували до свого топ-клубу. ПСЖ Луїса Енріке цілу годину не міг пройти задушливий пресинг “Реал Сосьєдада” через короткий пас. І поки в гру не вступив індивідуальний геній Кіліана Мбаппе, а гра не почала дробитися на хаотичні відрізки з купою швидких випадів (сам Енріке зневажливо називає такий футбол “баскетболом”), його команда не змогла досягти потрібного результату.
У Мюнхені завжди був свій чіткий ДНК, на відміну ПСЖ, геном яких якщо колись і був, то його давно розмило в потоці нафтових грошей. Несумісність Тухеля та “Баварії” перебуває на більш глибинному рівні, ніж у випадку Енріке та французького гегемона. У “Баварії” перемоги як мінімум на домашній арені поставлені на потік. Там титули звикли рахувати десятками. Самі перемоги давно втратили значущість. Важливим став не сам успіх (неминучий), а те, яким шляхом ти його досягаєш. Бажано найдомінантнішим способом із можливих.
Суперника потрібно не просто обіграти, а трощити. Якщо хочеш, щоб твоє ім’я запам’ятали, потрібно брати требл у панівній манері Юппа Гайнкеса. Або нахабно громити “Барселону” Мессі з рахунком 8:2 у дусі Фліка, з Давідом Алабою в центрі оборони, Алькантарою в опорній зоні та вінгером Девісом на фланзі захисту. Тухель зроблений з зовсім іншого тесту. Влітку він просив у пару до Кімміха не нового Тіаго Алькантару, а старомодного опорника Жоау Палінью.
У Мюнхені таких як Палінья звикли тримати на лавці у якості тактичної затички на чорний день (запитайте у Хаві Мартінеса). Тухель же бачив такого гравця якорем своєї опорної зони. Сам Кімміх був визнаний тренером несправжнім №6, з чим сам лідер колективу не був згоден. Дісталося і багаторічним партнерам Йозуа по центру поля. Диверсант Леон Горецка отримав від тренера заборону ходити вперед, докорінно поламавши природу його футболу. Мюллер взагалі був посаджений на лаву.
