Віктор Вацко оголосив імена осіб, які потенційно стануть коментаторами та ведучими студійних програм на каналі УПЛ-ТБ.
"Основний склад виглядає так: Віталій Волочай, Владислав Шалота, Роман Бебех, Михайло Співаковський, Андрій Столярчук та Максим Гіленко. Можливо, додадуть ще когось. Чув, що обговорювали прізвище Олександра Михайлюка, наприклад".
Розумію, що перші, хто вже відмовився від читання, – це ті, кому достатньо було побачити абревіатуру УПЛ. Це добре – я не пишу для них.
Далі йдуть ті, хто любить підкреслювати, що дивиться український футбол без звуку. Для них ця розмова не має значення. Я не жалію про це, але сам не можу дозволити собі таку розкіш з ряду причин.
Тому для мене це не просто набір імен та прізвищ, а конкретні образи людей, які залишили певне враження у фанатів гри. Хотів би сказати кілька слів про кожного з них – тих, у чиїй компанії нам доведеться дивитися матчі УПЛ.
Я вважаю, що маю на це моральне право, як постійний і регулярний глядач – людина, чиї вуха завжди вільні для них. Тобто, той, для кого вони, власне, і працюють. На відміну від більшості з вас, я їх чітко відрізняю одне від одного. Можливо, тому що сам колись провів більше десятка років життя по той бік екрана.
Відразу уточню: нічого особистого до них не маю, за винятком того, як особисто я їх сприймаю на слух. Отже, по-порядку.
Перш за все, шкода, що в списку немає самого Вацка. Бо ніхто зі згаданих ним, поки що в усякому разі, не може бути з ним порівнянний. На мій погляд, і з погляду комфорту глядача під час перегляду гри. Свого часу не раз критикував Віктора, але переконаний: навіть знизивши до себе вимоги за відсутності конкуренції, він залишався найкращим українським футбольним коментатором, хоча б методом винятку.
Віталій Волочай. Коли вперше почув його думку, театрально запитав: хто це? Потім дізнався, що він поєднує футбол з комп’ютерними іграми, і втратив інтерес. Але його робота в студії “Мегого” змінила моє уявлення. Людина може бути цікавою і переконливою, і це не найгірший вибір. Якщо, звісно, тільки студією він і не обмежиться.
Владислав Шалота. Я б назвав його найбільш перспективним. На “Сетанті” він намагався працювати для глядача. Не брав зірок з неба, але не заважав дивитися футбол, на відміну від більшості колег. Швидше все-таки допомагав. Схоже, людина на своєму місці, адекватний телекоментатор.
Роман Бебех. Можливо, вже пройшов свій пік форми. Колись був більш-менш у нормі – мабуть, усе-таки на “2+2”. Останніми роками намітилася тенденція в бік такої собі особи, наближеної до футболістів. Мовляв, плавали – знаємо. Усілякі там інсайди та інші побрехеньки – це зайве. Але загалом досить адекватний.
Михайло Співаковський. Знаю Мішу особисто, у свій час були колегами. Тому можу бути зовсім необ’єктивним. Підозрюю, що він радше працюватиме в студії. Хоча дуже різнобічний і намагається пробувати все. Але мені здається, у коментаторських рамках йому буде затісно. А нам його слухати? Цікаво…
Андрій Столярчук. Загалом на рівні, але нерідко викликає дискомфорт у слухача. Складносурядними реченнями, нескінченними рефренами однієї й тієї ж думки, вживанням незрозумілих слів, які глядач зобов’язаний знати за замовчуванням. Цитатами з Ліни Костенко, et cetera. І, як для людини, яку слухає телеаудиторія, занадто виражені сліди логопеда.
Максим Гіленко. На мій погляд, був одним із найбільш притомних на “Футболах”. У всякому разі, намагався працювати професійно. Не псував враження від гри, був адекватний їй. Але цілісного сприйняття не залишив, оскільки більше я його чув у студії. Напевно, і в цьому випадку він планується сюди.
Загалом, компанія підбирається аж ніяк не найгірша з усього того, що доводилося слухати. Тільки от не треба Михайлюка. Як на мене, це нудніссимо. Але ті, хто за них відповідає, чомусь в упор цього не чують. Говорячий довідник біля мікрофона успішно кочує з одного футбольного каналу на інший і числиться в топах.
Я б назвав це школою Дениса Босянка. Коли про найбільш спостережувану гру безбарвний голос за кадром нам повідомляє мінімум інформації, майже не додаючи їй фарб. Зате справно напихає і завалює цифрами, датами і фактами, здобутими в інтернеті. Вибачте, але це не коментар матчу – це якийсь історико-статистичний онлайн.
Добре, що немає Володимира Кобелькова – Капітана Очевидність, який змушує згадати незабутнього Дерепу та інших представників “академічної” школи Валентина Щербачова. Що його відрізняє від попередників, то це дерев’яний гумор на рівні “зони Фаберже” і терміни на кшталт: “со всего антона”.
І дуже добре, що немає Романа Тимощука – людини, яка вміло прикидається телекоментатором. За рахунок бадьорого й “агресивного” мовлення маскує елементарний непрофесіоналізм: коли автора голу впізнають із третього-четвертого повтору – з прізвищем на спині. Головне – голосніше закричати в момент взяття воріт.
Але ж є ще Циганик, Звєров, “Кампанія”… Останнього і прізвища не запам’ятаю, настільки він банальний. Зате моя дружина його безпомилково розпізнає: він не сприймає слів “рік”, “сезон”, “чемпіонат” – завжди тільки “в цій кампанії”…
Чи ще не вечір – вони ще підтягнуться? Хотілося б вірити, що УПЛ-ТБ буде серйозним проєктом. І якщо не збере всіх найкращих, то хоча б обійдеться без найгірших і непоказних. І ми з вами більше не почуємо в ефірі: “Вибачте, це був не Шулянський, а Сігєєв… Або навіть Ковалець!”
Фото – UA-Футбол
